Творчість луцького композитора Георгія Мірецького

Георгій Мірецький запам’ятався шанувальникам музики як композитор, що зумів  адаптувати для акапельного хору світові оркестрові шедеври. Митець вважається представником неоромантичного напрямку в українській музиці.

Музикант неодноразово отримував нагороди та визнання. Він був лавреатом обласних та всеукраїнських конкурсів народної творчості. Георгій Мірецький – людина високої культури та широкого світогляду. Скромність та ввічливість визначали подальшу його діяльність. Його уроки музики називали маленькою філармонією, пише lutsk-trend.in.ua.

Біографія

Георгій Адамович Мірецький народився за часів Другої Речі Посполитої 6 травня 1929 року. Рідне місто – Луцьк. Середню освіту йому вдалося здобути у два етапи, оскільки розпочалася Друга світова війна. Спочатку він навчався у польській школі з 1936 року. Згодом розпочалася німецька окупація, тому навчання не проводилося. 

Сім’ї майбутнього композитора доводилося нелегко у воєнні та повоєнні роки. Батьки отримували дохід від продажу овочів, які вирощували на присадибній ділянці. Землі у Мірецьких було 10 соток. Врожай іноді був досить великими, тому частенько по розсаду до них їхали навіть з інших регіонів. На центральному міському ринку торгувала пані Марія Мірецька (Денисюк), мати Георгія. Лучани мали можливість придбати редис, помідори та огірки. Це давало змогу принаймні частково вирішити проблему з харчуванням. Завдяки великому парнику сім’я себе прогодувала без зайвого клопоту.   

У 1949 році Георгій остаточно здобув середню освіту під час радянської окупації. У 1952 році майбутній композитор закінчив навчання у Київській консерваторії. У 1959 році він отримав посаду у музичному відділенні Луцького педагогічного училища. З цього моменту він займається педагогічною діяльністю та працює викладачем. 

Перші кроки щодо вибору нової професії Георгію допоміг зробити батько. Чоловік й сам мав неабиякий хист до музики, тому всіляко намагався передати знання сину. 

Музиканту-самоуку вдалося створити два джазбенди. Разом із колективами він виступав у ресторані готелю “Україна” в середмісті Луцька. Чоловік також розписував партії інструментів, формував репертуар оркестру, грав на ударних. Містяни часто називають Адама Володимировича, батька Георгія, засновником волинського джазу. У нього була досить значна кількість інструментів: за польських часів – дві гітари та три банджо, за радянських – фортепіано, саксофон, акордеон, труба, ударні та кларнет. 

Георгій звернув увагу на результати діяльності батька. Він вирішив також пов’язати своє життя з музикою. Згодом було знайдено дев’ять обробок для джазбенду, які митець вирішив виконати для колективу.

Творчість 

Найбільш знаковою подією у життя митця виявився 1960 рік. Він створив ансамбль. Колектив складався з викладачів педучилища. Містяни одразу полюбили музикантів та стежили за їхньою діяльністю та виступами на концертах у Луцьку. Голосистих лучан називали “Білими лебедями Мірецького” (солістки завжди виступали у легких білих сукнях зі шлейфами).

Репертуар ансамблю був досить різноманітним. Світові шедеври Мірецький адаптував під акапельне виконання хору. Хористи успішно виконували твори Баха, Гріга, Чайковського та Штрауса. “Білі лебеді Мірецького” відвідувачі могли почути лише голосами могли відтворити всю велич цих світових композицій. Саме у цьому й була їхня унікальність.

Пісні й романси Георгія Мірецького називають своєрідними вокально-інструментальними монологами. Митець створював музику до творів Олександра Пушкіна, Шандора Петефі та Михайла Лермонтова. Йому вдалося вдало передавати у творах різні гами й динаміку настроїв. Щирість відтворення та поєднання беззаперечного поетичного натхнення забезпечила українському композитору досягнення ефекту у творчості.

Мірецький починає долучатися до обробки народних пісень волинян. Це відбувається у 60-х роках. Робота спрямована на хорове виконання. Він активно сприяв використанню принцип “симфонізму”. Це дозволило звучанню хору набути нового, особливо зворушливого емоційного змісту. 

Мірецький для волинської народної пісні “Сива зозуленька” також розписав партитури. Завдяки йому були підготовлені, але все ж не виконані вчасно “Місячне сяйво” Дебюсі та “Поргі і Бесс” Гершвіна.

Очолював композитор й Спілку самодіяльних художників Волині. Навчання у видатних фахівців було досить вдалим. Зокрема, український композитор Лев Ревуцький під час лекцій у Київській консерваторії зумів передати йому відповідні знання. У зв’язку з проблемами зі здоров’ям йому довелося призупинити навчання. Для викладацької діяльності потрібна була вища освіта. Згодом він здобув її у Рівненському інституті.

Музика без фальші 

Схильність до драматичного висловлювання та якісної оцінки є характерною рисою для творчості Георгія Мірецького. Ця особливість знайшла відображення й у його роботах. Варто пригадати оголошені в інструментальних та інструментально-хорових творах.

Поліфонічну спадщину композитор усіляко вдосконалював. Він на власноруч створив основи на реставрованій старовинній фісгармонії. Відповідні заходи дозволили синтезувати особливості мелосу епохи Баха з сучасними інтонаційними рішеннями.

Колеги пригадують, що Мірецький був досить імпозантним. Він одягався зі смаком, а у побути полюбляв робити все власноруч. У нього у помешканні була фактично значна бібліотека. 

Романси луцького митця це своєрідні вокально-інструментальні монологи, які захоплюють читача. Митець поступово вирішив створював унікальну музику для творів поетів із різних епох. Віртуозні партії фортепіанного супроводу можна назвати головною особливістю його численних робіт. 

Спадщина композитора  

Доля виміряла талановитому композитору всього 49 років. Георгій Адамович помер 6 лютого 1978 року. Причина передчасно смерті – інфаркт. Це відбулося на наступний день після концерту. Варто зазначити, що на самому заході глядачам запам’ятався неприємний інцидент. Соліст виконував композицію Мірецького, але забув слова. Його засоромили, згодом він покинув сцену. Сам митець найбільше не терпів у музиці усілякої фальші. Така ситуація під час виступу йому теж не сподобалася.

Творчий доробок тривалий час не був належно оцінений. Понад 30 років його роботи не знайшли визнання через радянську цензуру, але згодом у публічному просторі з’явилися першу публікації. У 2007 році архів Мірецького був доступний для вивчення та досліджень. Фахівці роботу над аналізом його праць. Великі музичні твори (симфонія, симфонічна поема пам’яті Миколи Вілінского, кантата “Моя Україна”, опера, концерт для фортепіано з оркестром) зникли. Їхня доля невідома, тому це залишається таємницею.

Загалом список творчих здобутків нараховує чимало робіт. Йдеться про понад 100 музичних творів. Серед них – романси, сонати, квартети, симфонії. Певний час композитор працював й над оперою, але вона не збереглася. ЇЇ частини були все ж втрачені для нащадків. Дослідження творчості луцького митця цілком на часі, адже багатьом містянам цікаво, якою була культура музична культура у Луцьку у ХХ столітті.   

Comments

.