Топ-фільми, які знімали у Луцьку

Луцьк завжди був привабливою локацією для зйомок фільмів. Значна кількість міфічних місць та різноманітної архітектури дозволяє режисерам в першу чергу створювати стрічки, які запам’ятаються глядачам у історичному контексті, пише lutsk-trend.in.ua.

Місто з тисячолітньою історією надихає митців на пошук фактів, що підтверджуються легендами, і, як наслідок – бажанням їх екранізувати. З початку 90-х років український кінематограф поповнили чимало стрічок, які були зняти саме у Луцьку. У матеріалі пропонуємо ознайомитися з такими фільмами.

“Українське підпілля на Волині”

Фільм «Українське підпілля на Волині» вирішили знімати поблизу Луцька. У селі Рокині до відповідної роботи залучили істориків та реконструкторів. 

Документальний проєкт створювався з чотирьох серій. Напередодні написання сценарію та початку зйомок режисер Сергій Шараєвський вирішив проконсультуватися з істориками. Фахівець шукав різні світлини, які збереглися з того часу.

У центрі події дві жіночі та дві чоловічі історії. Герої – прості люди, які вимушені були брати участь у бойових діях. Вони виконували підпільну роботу та протистояли каральним підрозділам НКВС та німецьким військам. 

Кілька десятків аматорів запросили до участі у проєкті. Михайло Курдельчук, вчитель інформатики, зголосився взяти участь у зйомках. У документальній стрічці йому дісталася роль вояків УПА та НКВС. З його слів, він відчув себе частиною. Історії людей, які захищали свій край від окупантів. Курдельчук наголосив, що під час зйомок відчув певну спорідненість з тими, хто відстоює й сучасну Україну.

Проєкт виявився досить масштабним, адже велика кількість реконструкторів не тільки з Луцька долучилася до зйомок. Фахівці з Києва, Рівного та інших міст також були під час створення стрічки.

Керівник військово-історичної групи «Азимут» Володимир Патрай зазначив, що зйомки цього фільму вимагали тривалого процесу, значних зусиль та навичок. Частині учасників групи довелося зіграти бійців Третього рейху, а згодом перевтілитися й у образи вбивць з НКВС.

Тривалість кожної серії документального проєкту «Українське підпілля на Волині» складає 26 хвилин. По одній історії в етері регіональних телеканалів Суспільного мовлення транслювали щомісяця.

Згодом зняли й другий сезон серіалу. Режисер Сергій Шараєвський зазначив, що проєкт є історично-документальним, але автори використовували історичну реконструкцію. У фільмах використані розсекречені архівні документи радянських спецслужб і спогади учасників боротьби, експертні оцінки подій істориків, реконструювали частину подій за допомогою сучасних технологій. 

“Вогнем і Мечем” 

Легендарна стрічка польського режисера Єжи Гофмана фактично є головною перлиною серед тих, які знімалися у Луцьку. Фільм «Вогнем і Мечем» називають одним із найуспішніших спільних проєктів обох народів.   

Серіал був створений на основі роману Ґенрика Сенкевича «Вогнем і мечем». Події відбуваються за козацьких часів, а саме – національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького.

На екрані фільм з’явився у 1999 році. Однією із локацій для зйомки фільму став відомий замок у Луцьку – Замок Любарта. Зйомки розпочалися лише в жовтні 1997 року. За 118 днів зроблено тригодинний художній фільм і чотиригодинний телесеріал, який показали польським глядачам лише за два роки.

У 90-х роках Польща була на шляху переходу до ринкової економіки. У цей час кінематограф та інші галузі були позбавлені ґрантової підтримки від держави. Команда авторів все ж спромоглася знайти кошти на зйомки фільму. Сам Гофман пригадував, що банківська установа ухвалила рішення надати інвестиційний кредит на фінансування виробництва кінофільму. Це відбулося вперше в історії польського кінематографу.

Кредит забезпечив бюджет і водночас створив величезні шанси на майбутнє. Одразу планувалася й значна глядацька аудиторія. З фінансового погляду цей проєкт виявився у певному сенсі рецептом виходу з затяжної кризи. Режисер сподівався, що фінансування дозволить покращити ситуацію й в українському кінематографі.

Під час зйомок існували не тільки фінансові проблеми. Питання самого матеріалу також не було останнім у процесі створення стрічки. Гофман не приховує свого захоплення Сенкевичем, автором роману. Він неодноразово наголошував, що максимально дотримується тексту твору. З іншого боку, він цілком свідомий певних делікатних аспектів польсько-українських стосунків. Режисер нагадав, результати польсько-українських воєн. Він запевнив, що намагався не допустити протиріч, які б змусили сперечатися стосовно історичного минулого.  

Фільм «Вогнем і мечем» передає настрої людей епох XVII століття. Для сучасників, які відчували комплекс меншовартості, ця стрічка відкрила знайомство з українською культурою. Стрічка продемонструвала, як природно, як гарно звучать українське слово та пісня, як може захоплювати уяву українська історія, хоч і своєрідно витлумачена. Так поляк Єжи Ґофман допоміг певній категорії українських громадян повірити у власні сили.

“Європейський конвой”

У 2003 році на території Луцька завершилися зйомки фільму режисера Андрія Бенкендорфа «Європейський конвой». Стрічка присвячена операції по затриманню трьох колишніх вихідців з колишнього СРСР, які пограбували німецький банк із захопленням заручників.

У роботі над фільмом був задіяний відомий російський актор Леонід Куравльов. Він пізніше підтримав російську агресію проти України. В обласному центрі Волині створили останні епізоди фільму. 

Сюжет стрічки створений на основі подій початку квітня 2002 року. Тоді троє громадян Німеччини вирішили пограбувати банк в місті Врештедт. Порушники забрали кошти, заволодівши сумою у понад 242 тисячі євро і захопили двох заручниць – службовців банку. Згодом нападники намагалися сховатися від поліцейських. Угрупованню вдалося виїхати за межі Польщі. Так вони дісталися до Рівного, де місцеві правоохоронці їх і затримали.

Грабіжників згодом видали німецьким поліцейським. Під час судового процесу злочинці визнали свою провину. Керівник угруповання на суді заявив, що головним мотивом злочину стали борги. Плануючи пограбування, вони не мали наміру брати заручників, однак пішли на цей крок після появи поліції.

Режисер-постановник Андрій Бенкендорф керував процесом зйомок. Він відомий глядачам завдяки зйомках стрічок «Балаган», «Добрі наміри», «Снайпери» і «Бандитський Петербург».

Український режисер Григорій Кохан також висловив надію зняти такий фільм. Він мав намір запросити рівненського генерала Анатолія Француза, який керував операцію по затриманню грабіжників, на роль у стрічці.

“Блудний син”

Ще одна відома стрічка, яка була створена у Луцьку, це «Блудний син». Режисером виступив Олександр Слобода. 

Біблійна притча про сина, який вирішив залишити свого батька та подався у чужі краї, в основі сюжету. Короткометражний фільм створювали під реалізацію проєкту «36 історій» на базі продакшн-студії «Правда PRO». Це структурний підрозділ благодійного фонду «Переображення» – головного організатора дійства.

«Блудний син» – друга стрічка із циклу «36 історій». Саме за серію планувалося створити всього 36 короткометражок. Така кількість відповідає до кількості біблійних притч Нового заповіту.

Сценарій стрічки отримав всеукраїнське визнання у номінації «Кінематографічність задуму». «Втеча є легшою за повернення» – саме такий задум, зі слів режисера, можна назвати головним. 

Ролі у фільмі запросили виконати акторів Волинського академічного облмуздрамтеатру імені Шевченка. Батька зіграв Мирослав Юзефович, сина – Дмитро Репюк. Не оминули увагою створення фільму й музиканти. Діджей Max Feeman тако взяв участь у зйомках. 

Події фільму відбулися у луцькому кафе, а також в квартирах та на вулицях міста. 

Організатори зазначили, що Слобода доклав зусиль, щоб зробити фільм цікавим та захоплюючим для сучасного глядача. Короткометражка була створена під вимоги.  

Вперше фільм відвідувачі кінотеатрів змогли побачити у 2011 році. На відео-інтернет порталах YouTube та на сайті проекту «36 історій» також були доступні трансляції. У соціальних мережах, а також на місцевих телеканалах Волині стрічки активно просували, тому значна кількість лучан змогла її подивитися. 

“Поводир, або Квіти мають очі”

Зйомки фільму режисера Олеся Саніна “Поводир, або Квіти мають очі” відбувалися у Луцьку. Стрічка згодом стала популярною в Україні.

Історичний міф про 200 кобзарів в основі сюжету. Як переказує легенда, їх у 1934 році запросили на з’їзд Академії Наук до Харкова, але заходу так й не відбулося. Замість цього музик вивезли до лісу та розстріляли.

У стрічці разом із професійними акторами акторами зіграли й звичайні незрячі люди. Окрім Луцька зйомки відбувалися у кількох містах та історичних місцях. Зокрема, й Тараканівському форті, що на Дубенщині.

У стрічці американський підприємець Майкл Шемрок приїжджає до Харкова разом із сином. У місті його згодом завербували комуністи. Він лишився жити в Україні.

За певний час йому у його руках опинилися секретні документи, що стосувалися репресій. Саме за цієї причини американця вбили. Сину Шемрока вдалося втекти завдяки сліпому бандуристу Івану Кочерзі. Головні ролі виконали Станіслав Боклан (Кочерга), Джеф Барел (Шемрок).

Хлопчика, що намагався втекти від комуністичної репресивної машини, зіграв правнук відомого політичного в’язня радянських концтаборів Михайла Сороки. Ролі в епізодах дісталися співачці Джамалі, актору Федору Стригуну, поету Олександру Ірванцю.

У лютому 2012 року зняли перші кадри фільму. Вже у червні до Луцька прибула асистентка режисера Ольга Годованець. Вона провела зустрічі з незрячими містянами. Їм було запропоновано взяли участь у зйомках у епізодичних ролях. Творці фільму зазначали, що тільки такі люди здатні відтворити на екрані образи сліпих музикантів 30–х років ХХ століття.

У зйомках взяв й участь незрячий спортсмен із Львівщини – дзюдоїст Ігор Засядкевич. Йому дісталася роль сліпого лірника з енкаведистами. Лучани – незрячі Петро Шеверда і Орест Кацюба також були задіяні у фільмі. 

“Фільм про скульптора Миколу Голованя” 

Скульптор Микола Головань понад 50 років займався улюбленою справою. Будинок майстра у Луцьку завжди був обов’язково локацією для шкільних екскурсій.

Для кінопоказу вирішили створити 18-хвилинну стрічку про місцевого скульптора. Фільм «Острів» українського режисера Наталії Красильникової розповідав не тільки про долю митця. «Будинок з химерами» виявився одним із головних аспектів. 

Зйомки стрічки тривали 3 роки. За цей час організаторам вдалося відзняли понад 24 години. Згодом провели монтаж та відібрали 18 хвилин для показу. Під час 55-го Краківського кінофестивалю відбулася прем’єра фільму. Стрічку показували навіть у Каннах.

Микола Головань був присутній на презентації. Він оцінив майстерно виконану роботу. Скульптор висловив подяку режисеру та оператору за результати діяльності. У знак вдячності митець пообіцяв кінодокументалістам сувеніри.

“Пофарбоване пташеня”

Окрема варто згадати стрічку, яка знімалася на Волині. У Сваловичах Любешівського району створили фільм «Пофарбоване пташеня». Фільм потрапив у лонг-лист кінопремії «Оскар» в категорії «Міжнародний повнометражний фільм». Робота запропонована на вручення претендентом від Чехії

«Пофарбоване пташеня» це спільний проєкт українських, чеських та словацьких митців. Режисер Вацлав Маргоула вирішив екранізувати однойменний роман польсько-американського письменника Єжи Косинського.

Влітку 2018 року зйомки фільму завершилися. Стрічку створювали два роки. Весь процес зйомок сягнув майже десяти років.

“Шлях поколінь”

Ще одна відома стрічка, яка запам’яталася волинянам, це «Шлях поколінь». Основні кадри були відзняті в урочищі Вовчак. Керівник історичного комплексу Василь Мазурик активно сприяв зйомкам.   

В основі сюжету – розповідь про дві різні війни. Йдеться про події Другої світової  та відбиття наступу російських загарбників на Донеччині. Герої – реальні люди: колишня зв’язкова та боєць УПА, а також сучасні українські військовослужбовці.

«Шлях поколінь» – це історія одного київського хлопця. Він живе своїм звичним життям, вважаючи, що проблеми країни його не цікавлять. Проте все змінюється, коли у сні він зустрічає вояка УПА, який приходить з минулого століття.

Продюсер Михайло Ухман розповів, як у нього виникла ідея створити стрічку. Він вирішив пов’язати у кінотворі дві різні сторінки боротьби за незалежність України – його ідея.

Все почалося із історії жінки, колишньої зв’язкової УПА, яка пройшла сталінські концтабори. Це – 93-річна Ганна Абрамчук із позивним «Зелена», розповідь якої зафільмувала знімальна група стрічки.

Відомі українські актори були запрошені взяти участь у зйомках. Серед них – Назар Борушок, Лариса Руснак, Олексій Паламаренко та Володимир Ніколаєнко. Режисер намагався відтворити давні історичні події за допомогою реконструкторів.

Українська діаспора з Канади та небайдужі українці допомогли зібрати кошти на створення фільму. Офіційним саундтреком обрали композицію рок-гурту Kozak System «Свобода наче любов». Фільм «Шлях поколінь» презентували в кількох містах України. 

З’їзд європейських монархів у Луцьку 1429 року

У 2021 році режисер Сергій Шараєвський оголосив плани щодо зйомок нової стрічки. Він мав намір створити фільм про з’їзд європейських монархів у Луцьку 1429 року. Захід у XV столітті відбувся у Замку Любарта. 

Фахівець зазначив, що процедуру подачі документів. Загалом було 130 кандидатів, а ця стрічка опинилася у середині списку серед претендентів.

У 1429 році у князівському палаці, що знаходився у замку Любарта, провели з’їзд монархів. Тоді на захід прибули керівники різних держав центрально-східної Європи. Вони намагалися вирішити питання стосовно коронації великого князя Литовського Вітовта.   

“Острів сліз”

У радянський час у Луцьку французька режисерка Еліані Сабате знімала стрічку за сценарієм «Острів сліз» (за реальною історією української емігрантки до США). У створенні фільму брав участь легендарний український актор Іван Миколайчук. 

Світлину 80-х років ХХ століття, зроблену під час підготовки зйомок, у мережі опублікувала краєзнавиця Тетяна Яцечко-Блаженко. На фото зображені Іван Миколайчук, французька режисерка Еліані Сабате і актор Яхія Хараши (чоловік Еліані).

Фільм так й не було знято. За два роки після початку зйомок маестро українського кінематографу помер.

Comments

.